Контроль з боку батьків

·        Будьте в курсі того, хто із членів родини куди і коли йде, що робить. Це допомагає правильно будувати спілкування.

·        Коли ви кудись ідете, скажіть дітям, куди і коли повернетесь. Залишіть телефон, за яким вас можна знайти. Це гарний приклад відповідальної поведін­ки, який ваша дитина буде наслідувати в майбут­ньому.

·        Коли діти самі вдома, дзвоніть їм і питайте, як їхні справи.

·        Коли ваша дитина зібралася кудись іти, запитайте, куди вона йде, з ким, що вона збирається робити й коли вона повернеться. Зробіть відповіді на всі ці запитання звичкою для дитини.

·        Коли ваша дитина йде на свято або день народжен­ня, переконайтеся в тому, що в домі будуть дорослі. Проводіть дитину в гості й познайомтеся з батьками друга, якщо ви з ними не знайомі.

·        Довідайтеся, хто батьки друзів вашої дитини. До­мовтеся з ними, що діти не залишаться без догляду у вашому або їхньому домі.

·        Зробіть усе, щоб ваш дім був приємним місцем для друзів вашої дитини.

Правила для батьків

·        Домовтеся між собою, якої поведінки ви очікуєте від дитини. Виховуючи дитину, батькам слід дотри­мувати єдиних поглядів і не суперечити один од­ному.

·        Час від часу переглядайте ваші вимоги до дитини. Вони розумні? Чесні? Чи достатньо ви поважаєте права дитини? Якщо у вас виникли якісь сумніви, прочитайте літературу про виховання.

·        Поговоріть з дитиною про ваші вимоги до її по­ведінки. Поясніть, чому вони важливі. Використо­вуйте зрозумілу дитині мову.

·        Запитайте думку дитини про ваші вимоги до її поведінки. Часто виявляється, що ваші вимоги й погляди дитини збігаються.

·        Регулярно переглядайте сімейні правила для підліт­ків, вони повинні відповідати їхньому віку й рівню зрілості.

·        Коли ви не впевнені в тому, що слід робити, по­говоріть з іншими батьками,  зі шкільним психологом або досвідченими вчителями. Вони можуть дати вам слушну пораду. Заздалегідь домовтеся про покарання, якщо дитина порушить сімейні правила. Будьте готові до того, щоб стримати слово.

·        Вислухайте думку дитини про покарання. Коли до дітей ставляться шанобливо й серйозно, вони мо­жуть запропонувати цікаві ідеї. Будьте сталими. Повторюйте правила й заохочуйте їхнє виконання. З іншого боку будьте готові до мож­ливого перегляду ваших вимог і покарань, коли діти стають дорослішими або обставини життя родини змінюються. Абсолютно необхідно змінювати деякі правила в міру зростання і дорослішання дитини.

·        Розглядайте дисципліну як спосіб навчання дитини, а не як форму покарання. Пам’ятайте, що найкраща дисципліна виростає на грунті взаємної поваги й близьких взаємин, а не на проявах влади або авто­ритаризму.

·        Не можна висувати дисциплінарні вимоги до дитини, виявляючи при цьому злість або жорсто­кість. Якщо ви відчули своє безсилля, злість, зверніть­ся по професійну допомогу.

·        Якщо, незважаючи ні на що, дитина продовжує по­рушувати встановлені вами правила, припиніть її карати й з’ясуйте, в чому причини такої поведінки. Може виявитися, що причини лежать у площині емоційних чи психологічних проблем дитини або пов’язані із захворюванням.

Участь батьків у житті школи

·        Поговоріть з кожним із шкільних учителів вашої ди­тини хоча б раз на рік.

·        Регулярно запитуйте дитину про те, що вона вивчає в школі. Запропонуйте допомогу у виконанні до­машніх завдань. Наприклад, допоможіть написати план твору, допоможіть порадою, запропонуйте щось своє, разом сходіть у бібліотеку. Але писати за дити­ну твір не слід.

·        Якщо в школі батьківські збори, обов’язково схо­діть.

·        Беріть участь у роботі батьківського комітету. До­помагайте школі.

·        Якщо вам щось у школі не подобається, поговоріть з учителями, адміністрацією. Якщо ви не можете запропонувати нічого конструктивного для поліп­шення ситуації, зверніться за порадою і за ідеями до інших батьків.

Сприятливий шкільний клімат

·        Запитуйте дитину про проблеми і побоювання, по­в’язані зі школою. Вона б’ється? Її кривдять? У коридорах, їдальні, туалетах вона себе почуває в без­пеці?

·        Чим більше ви проводите часу в школі, тим більше ви знаєте, що там відбувається. 

Спілкування з іншими дорослими

·        Надайте дитині можливість іноді проводити час разом з іншими дорослими: родичами, вчителями, сусідами. Вони можуть позитивно вплинути на дитину.

·        Іноді проводьте відпустку разом з іншими сім’ями. Тоді ваша дитина отримає досвід спілкування з ін­шими дорослими і їхніми дітьми.

·        У багатьох школах є психологи. Навчіть дитину в разі потреби звер­татися по допомогу до професіоналів.

·        Запрошуйте друзів і знайомих у гості разом з дітьми. Не відсилайте своїх дітей в іншу кімнату, якщо гості прийшли без дітей. Приділіть дітям увагу, пограй­теся з ними.

·        Нехай діти беруть участь у ваших розмовах з гос­тями.

·        Заохочуйте дзвінки вашої дитини дорослим, яким вона довіряє, коли їй потрібна порада. Не перешко­джайте зверненню вашої дитини по пораду до інших дорослих.

·        Якщо у вашої дитини є захоплення, наприклад: му­зика, велосипед, баскетбол, колекціонування, — надайте їй можливість спілкування з вашим знайомим, у якого таке саме хоббі.

·        Нехай діти беруть участь у спільній роботі з дорос­лими.

Спілкування з батьками

·        Будьте готові поговорити з дитиною тоді, коли їй це необхідно.

·        Регулярно запитуйте в дитини про те, що вона ду­має, в що вірить, у чому переконана. Приймайте як факт і поважайте ту обставину, що ви згодні далеко не з усім, у чому переконана ваша дитина.

·        Ніколи не приклеюйте ярлики до переконань дитини: дурниці, нісенітниця. Якщо хочете запере­чити, скажіть краще: «Зараз ти в це віриш, але зго­дом, коли ти станеш доросліше...»

·        Час від часу проводіть з дитиною цілий день разом. Підіть у зоопарк, у парк, на природу За цей день ви переговорите про все на світі.

·        Не думайте, що вашій дитині байдужі події, що від­буваються у світі: голод, війни, тероризм. Дуже ба­гато дітей важко переживають подібні події. Пого­воріть з ними про те, що вони бачили й чули, і за­спокойте їх.

·        Чим менше у вас заборонених тем для розмов з ди­тиною, тим більше вона з вами буде ділитися. Якщо ви чогось не знаєте й не можете відповісти на запи­тання дитини, допоможіть їй докопатися до істини. Єдине, про що вам не слід говорити з дитиною — це про інтимні подробиці вашого особистого життя.

Батьки як приклад соціальних зв’язків

·        Щодня запитуйте в дитини: «Як справи?» Почніть із простих запитань: «Що було в школі?» Зробіть такі розмови звичкою.

·        Уважно слухайте дитину. Нехай для неї стане оче­видним той факт, що ви цінуєте її думку, знання, поважаєте її почуття.

·        Нехай дитина самостійно робить те, що вона повин­на робити. Одночасно, вона повинна відчувати, що ви можете прийти на допомогу. Негайно приходьте на допомогу, коли вона потрібна.

·        Деякі діти дуже рухливі: їм потрібно постійно біга­ти, їм важко спокійно сидіти. Не наполягайте на то­му, щоб дитина цілком угамувалася й сіла до того, як ви почнете з нею розмовляти.

·        Переконайтеся, що коли ви вирішили поговорити з дитиною, для цього є придатне місце. Це може бути її кімната, кухня або будь-яке інше місце. Телевізор повинен бути вимкнений.

Підтримка дитини родиною

·        Частіше обіймайте, цілуйте дитину, хваліть її. Не ду­майте, що ваша дитина і так знає, що ви її любите.

·        Нехай ваша любов до дитини буде виражена слова­ми, тоном голосу й поглядами, що відображають ва­шу любов.

·        Це неправда, що з віком дітям усе менше подо­бається фізичні контакти з батьками (обійми, поці­лунки). Але поважайте дистанцію, встановлювану дитиною.

·        Хоча б раз на тиждень один вечір робіть щось усією родиною. Нехай усі члени сім’ї подумають і домов­ляться, що вони хотіли б зробити разом. Поділяйте інтереси дітей.

·        Якщо у вас двоє дітей, надайте кожному з них мож­ливість індивідуально провести з вами якийсь час. Наприклад: десять хвилин після школи, півгодини перед сном тощо. Дайте їм зрозуміти, що вам теж хочеться побути з ними.

·        Поговоріть з дітьми про те, як зробити вашу квар­тиру більш комфортабельною й гостинною для них і їхніх друзів. Вживіть заходів для досягнення цього.

Правила підвищення самооцінки

Правило 1. Заохочуйте, хваліть дитину за старанність і зусилля так само, як за досягнення. Помічайте навіть най­менші успіхи. Хваліть якнайчастіше. Давайте зрозуміти, що старання й наполегливість часто важливіші результату.

Правило 2. Допомагайте дітям ставити реалістичні цілі. Якщо вони самі або їхні батьки очікують надто великих результатів, невдача може стати руйнівною для їхньої осо­бистості. Ваша дитина повинна знати, що її особисті, нехай об’єктивно невеликі, порівняно з іншими, досягнення ви­кличуть у вас таку ж гордість і таке ж захоплення, як найвищі досягнення й перемоги інших.

Правило 3. Виправляючи помилки, критикуйте вчинки й дії, а не саму дитину. Припустимо, ваша дитина полізла на високий паркан, утиканий цвяхами. Для того, щоб не зруй­нувати позитивну самооцінку, можна сказати приблизно таке: «Лізти на такий паркан небезпечно. Ти міг упасти й розбитися. Не роби більше цього». Руйнівне для самооцінки висловлення звучить так: «Куди ти поліз? У тебе, що, голови на плечах немає?».

Правило 4. Давайте дитині відчути справжню відпові­дальність. Діти, в яких є обов’язки по дому, вважають себе значущими в родині, членами «команди». Виконання своїх обов’язків вони сприймають як досягнення.

Правило 5. Показуйте й говоріть дітям, що ви їх любите. Поцілунки, обійми, слова «Я тебе люблю!» сприяють тому, що дитина бачить себе в позитивному світлі, приймає себе. Діти ніколи не бувають надто дорослими, щоб їм не повто­рювати, що вони наймиліші й найдорожчі. Всупереч поши­реній думці, неповні сім’ї так само можуть давати дитині основу для позитивної самооцінки, як і повні. Звичайно, за умови, що взаємини з дитиною міцні і грунтуються на лю­бові.

Ефективне спілкування дітей і дорослих.

Ефективне спілкування передбачає наявність взаємної поваги. Взаємна повага, у свою чергу, означає, що і діти, і дорослі відверто й без страху критики або осуду можуть вира­жати свої переконання й почуття, знаючи, що вони будуть прийняті. Що означає прийняті? Прийняти — означає показати, що вам зрозумілі почуття дитини, навіть якщо ви й не поділяєте її переконань.

Людина, яка вміє уважно слухати, сконцентрована на то­му, що їй говорять. Вона дивиться дитині в очі, нахилена до неї, часто повторює: «Я тебе слухаю уважно!» Іноді вона мовчить, іноді відповідає.

Правила ефективного спілкування

Правило 1. Слухаючи дитину, дайте їй зрозуміти й відчути, що ви розумієте її стан, почуття, пов’язані з тією подією, про яку вона вам розповідає. Для цього вислухайте дитину, а потім своїми словами повторіть те, що вона вам розповіла. Ви уб'єте відразу трьох зайців:

·        дитина переконається, що ви її чуєте;

·        дитина зможе почути сама себе ніби збоку і краще усвідомити свої почуття;

·        дитина переконається, що ви її зрозуміли пра­вильно.

Поглинена проблемою або чимось ще засмучена людина звичайно втрачає відчуття перспективи. Уважно слухаючи, ми допомагаємо дитині розібратися в питанні, «перетравити» проблему.

Правило 2. Слухаючи дитину, стежте за її мімікою й жес­тами, аналізуйте їх. Іноді діти запевняють нас, що в них усе гаразд, але тремтяче підборіддя або блискучі очі говорять зовсім про інше. Коли слова й міміка не збігаються, завжди віддавайте перевагу міміці, виразу обличчя, позі, жестам, тону голосу.

Правило 3. Підтримуйте й підбадьорюйте дитину без слів. Посміхніться, обійміть, підморгніть, поплескайте по плечу, кивайте головою, дивіться в очі, візьміть за руку.

Правило 4. Стежте за тим, яким тоном ви відповідаєте на питання дитини. Ваш тон «говорить» не менш ясно, між ваші слова. Він не повинен бути глузливим. У вас може не бути готових відповідей на всі питання.

Правило 5. Заохочуючи дитину, підтримуйте розмову, демонструйте вашу зацікавленість у тому, що вона вам розповідає. Наприклад, запитайте: «А що було далі?» або «Розкажи мені про це...»