Советы взрослым

Детские страхи — очень серьезная проблема. Родите­ли иногда и не подозревают о том, что ребенка мучают невротические фантазии, переживания. А узнав, посмеиваются: «Трусишка». «Чепуха, разве этого можно бо­яться»? «Что же здесь страшного? Это все выдумки!» Высказывания подобного рода не только не добавляют отваги ребенку, но и порождают дополнительный страх — страх откровения со взрослыми.

Правильнее рассказать, что у папы и мамы тоже ког­да-то были страхи, которые они, повзрослев, преодоле­ли. В этом случае ребенок понимает, что бояться не стыд­но и взрослые могут помочь. У него рождается надежда стать смелым и сильным, когда подрастет.

•    Создавать для ребенка атмосферу максимального психологического комфорта, т. е. стараться облег­чить страдания от страха. Например, оставлять приоткрытой дверь в комнату, где спит малыш, включать там светильник, брать крепко за руку, проходя мимо собаки или у лифта (если он боит­ся). Нельзя сообщать в присутствии ребенка о его страхах. Лучше внушать, что все будет хорошо, ничего плохого не случится, т. е. формировать ус­тойчивое чувство защищенности. Другими слова­ми, важно беречь детей от психотравмирующих си­туаций.

•    Не запугивать ребенка разными устрашающими обещаниями: отдать в детдом, бросить на улице, сдать в милицию, сделать укол и т. п. Нетрудно вспомнить, какой ужас охватывает взрослого, если он, например, заблудился в лесу или отстал от дру­зей в метро, оставшись без денег, не зная адреса. А у маленького человека страх, что его не любят и бросят, еще более велик.

•    Стараться понять скрытый смысл вопросов, кото­рые задают дети в тревожащих их ситуациях. Приведу пример из книги X. Дж. Джайнотта [17]. Мама впервые привела мальчика в детский сад. Он очень боялся остаться в незнакомой обстановке, крепко держался за мамину руку и задавал беско­нечные вопросы. Ответы позволяли получить не­обходимую информацию о том, как поступит воспитательница, если мальчик сделает что-нибудь не так.

— Кто сломал пожарную машину? — поинтересо­вался Брюс у воспитательницы.

—  Зачем об этом спрашивать, ведь ты никого из детей еще не знаешь! — рассердилась и одновремен­но смутилась от бестактности сына мама. Однако воспитательница поняла скрытый смысл вопроса.

— Игрушки для того и сделаны, чтобы ими играть. Иногда они ломаются. Бывает...

Брюс был доволен. Воспитательница хорошая. Она не станет злиться, если случайно сломается иг­рушка. Бояться нечего, можно спокойно остаться в детском саду.

Заранее подготовить ребенка к разлуке, если она неизбежна.

Родители зачастую просто «сбегают», когда дети спят. Ребенок, поставленный перед фактом мами­ного или папиного отъезда, очень переживает, ждет, плохо ест, скучает... Иногда даже считает, что его обманули, бросили, предали. X. Дж. Джайнотт описывает игру, которую орга­низовала мама с дочерью перед тем, как лечь на операцию. Она устроила кукольную больницу. Показала, как доктор хорошо лечит куклу-маму. Вскоре та выздоравливает и возвращается домой на радость дочери. «Драма» разлуки была проиг­рана несколько раз.

Дочь поручила кукле-доктору хорошенько при­сматривать за мамой, уговаривала ее не бояться и обещала спокойно ждать. Фотография напомина­ла девочке о маминой любви. Детям противопоказаны семейные ссоры, которые порождают разнообразные страхи, тревогу и чув­ство вины. Поскольку им часто кажется, что ро­дители больше никогда не помирятся, произойдет что-то ужасное, и к тому же испытывают необоснованное чувство вины. Если бы не случилось бо­лезни, не сломалась игрушка, не потерялись клю­чи, не..., то все было иначе.

Боязнь темноты — один из наиболее распространен­ных детских страхов. Часто он связан со страхом не­известности. Дети считают, что взрослые обманыва­ют их, когда говорят, что на самом деле в темной комнате ничего особенного нет. Просто чудовища прячутся, когда кто-то входит и зажигает свет. Об­разы пугающих объектов нередко являются проек­цией злости, раздражения или плохого настроения ребенка. Они содержат отрицательные эмоции и чув­ства, с которыми трудно справиться самостоятель­но. Поэтому необходимо помочь маленькому чело­веку почувствовать себя более уверенным перед кажущейся опасностью, научиться понимать свое состояние, управлять эмоциями, владеть собой. С целью усиления чувства защищенности дети и сами придумывают счастливые приметы, наделя­ют различные предметы свойствами амулетов, та­лисманов.

Один из действенных способов помощи ребенку, по мнению Д. Бретт, — психотерапевтические ис­тории, которые рассказывает взрослый. К приме­ру, история про Энни.

Девочка боялась темноты. Однажды к ней приле­тела фея и подарила волшебный фонарик, от све­та которого все чудовища начинали плакать, уменьшаться в размерах, отчего становились бе­зобидными. Такой же фонарик был у мамы на кух­не. Его положили к девочке под подушку. Теперь, ког­да она включала свет, чудовище умоляло ее выключить, т.к. не любило выглядеть жалким и само страшилось девочки. В итоге они подружи­лись и, чтобы избавиться от страха, вместе ко­лошматили подушку. Было очень смешно. Потом они сладко уснули и больше никогда не пу­гали друг друга и не боялись.

Родителям можно посоветовать в занятия с деть­ми включать элементы куклотерааии.

Примерные тематические задания:

•   Нарисуй лицо куклы, которая чего-то боится. Сде­лай «пальчиковую» куколку. Пусть она расскажет страшные истории.

•   Представь, что кукла чего-то боится и прячется. Нарисуй, где и от кого она прячется.

•   Представь, что твоя кукла попала в темную ком­нату. Нарисуй, что там происходило.

Этапы домашнего куклотерапевтического занятия

1 этап. Создание серии рисунков поэтапного преодо­ления страха

Ребенок совместно с кем-то из родителей изобража­ет, как главный герой постепенно побеждает свой страх.

2  этап. Изготовление бумажной пальчиковой куклы

Для этого необходимо вырезать изображение героя-победителя страха, приклеить его на бумажный цилиндр по размеру одного или нескольких пальцев ребенка, если рисунок большого размера.

3 этап. Кукольный спектакль

Выполненная ребенком «пальчиковая» кукла «пока­зывает» рисунки про себя и «рассказывает» всем при­сутствующим, как она перестала бояться.

На этом этапе — главное действующее лицо — бумаж­ная кукла.

4 этап драматизации

Завершается занятие тем, что ребенок с «пальчико­вой» куклой на руке сам исполняет роль нарисованного персонажа, и как актер разыгрывает все нарисованные действия героя, приобретая при этом опыт адекватного психического реагирования.

Далее герой и зрители обмениваются впечатлени­ями.

Таким образом, получается своеобразный лечебный «сериал».

Подобные занятия помогут взрослым прояснить при­чины детских страхов, и, следовательно, оказать ребен­ку своевременную поддержку.

Иногда дети интуитивно находят собственные спо­собы, чтобы расправиться со страхами.

Як виховати добрі звички? Розмова з психологом

Батьки знають, яке це складне завдання. Вчиш-вчиш малюка чистити зуби вранці та ввечері, а він, шибеник, щойно лишиш його у ванній самого, тільки й того що намочить зубну щітку. Привчаєш мити руки перед їдою, а нагадувати про це доводиться і першокласнику, і п’ятикласнику.

 Звичка — це потреба здійснювати певні дії, чинити саме так, а не інакше. Досягнути розуміння дитиною того, як слід поводитися, значно легше, ніж виховати ЗВИЧКИ гарної поведінки. Наприклад, дитина знає, навіщо треба мити руки і чистити зуби, вміє це робити, проте “забуває”. Тому необхідно виробити у дитини тверду звичку це робити. Але як цього досягти? Давайте спочатку з’ясуємо, коли виникають звички і коли їх формувати.

Коли виникають звички

Перші звички виникають ще в ранньому дитинстві на основі нового вміння. Навчився малюк сам одягатися і роздягатися — можна формувати звичку акуратно складати свій одяг. Навчилася дитина добре читати — може виникнути, за сприяння батьків, звичка читати щодня. Пішла дитина до школи — виникає звичка складати портфель увечері завчасно або ж поспіхом уранці (і яка з цих звичок закріпиться — залежить від батьків). З’явилась необхідність підігріти собі страву вдома — слід негайно формувати звичку мити за собою посуд і прибирати зі столу.

 Отже, звички формуються тоді, коли у дитини з’являється новий вид діяльності (нові обов’язки), нове вміння або нові речі.

 Виховання гарних звичок тісно пов’язане з виникненням поганих звичок. Не сформують батьки добру звичку — на її місці стихійно постане погана звичка (не привчили 3-4-річного малюка прибирати свої іграшки — значить, у нього закріпиться звичка розкидати свої речі). Добру звичку виховати значно легше, ніж виправити потім погану.

Як виховати добру звичку

У 3-4 роки діти зазвичай вже вміють самі вмиватися, чистити зуби. Отже, саме час привчати дитину робити це ретельно і щодня, пояснивши, чому це треба робити. “З людиною, в якої жовті зуби і чорні нігті, неприємно розмовляти, — кажуть батьки малюку. — А ще бруднулі часто хворіють і мусять ходити до зубного лікаря, тому що у бруді розмножуються мікроби і заражають людину небезпечними хворобами”. Для малюків такі пояснення є цілком переконливими, і вони намагаються виконувати ці гігієнічні процедури. Батьки якийсь час спостерігають за тим, як вони це роблять, допомагають за потреби, виправляють — і прихвалюють: “О, у тебе це вже добре виходить!”, “Яка ж ти тепер чистенька, гарненька, аж сяєш!” тощо.

 Потім дитина починає виконувати це самостійно, а батьки перевіряють, чи добре вимиті руки, чи витерті насухо тощо. І знову прихвалюють. Отже, десь за місяць постійного контролю дитина вже досягла справжнього вміння — тобто набула певної автоматичності в діях, яка дозволяє швидко і добре їх виконувати. Тепер треба перетворити це вміння на звичку, тобто на стійку потребу щодня виконувати самотужки, без нагадування, певну дію.

 І цей процес слід стимулювати: ніколи не виконувати за дитину те, що вона має зробити сама, не пускати за стіл з брудними руками, не включати мультики, поки не складе одяг, тощо. За таких умов (якщо батьки не робитимуть винятків, тому що втомилися, або не мають часу, або ще щось) добра звичка виробиться швидко і закріпиться.

 А буває й таке: малюк вже привчився сам одягатися-роздягатися, чистити зуби, мити руки — аж тут приїжджає бабуся, якій дуже хочеться побалувати мале ангелятко. І вона починає його одягати, взувати, умивати... Потім бабуся поїхала, а батьки мають починати все спочатку — знову формувати звичку, яку зруйнувала бабусина любов.

Наслідування дорослих

Звичка легко формується, коли дитина наслідує дорослих (батьків, вихователів, вчителів). Якщо дитина бачить, як ви самі, прийшовши з роботи, кидаєте свої речі абиде, вам напевне не вдасться привчити її складати свої речі на місце.

 Тому дуже важливо, щоби батьки працювали у присутності дитини, залучали її до праці, просили допомогти (хоч дитяча допомога ускладнить і збільшить обсяг їхньої роботи). Звісно, діти це роблять ще повільно, неякісно, тому часто батькам легше зробити самим. Але тоді нехай не обурюються, коли згодом діти відмовляться робити те, що хотіли робити маленькими, проте їм цього не дозволили. Заохочуйте бажання дитини допомагати вам, але давайте такі завдання, які вона зможе виконати (розкласти прибори чи серветки, поставити хліб на стіл тощо). Так ви досягнете ще однієї важливої мети — підвищите її самооцінку, адже малюку важливо відчувати свою важливість для сім’ї.

 Дошкільнята легко засвоюють правила культурної поведінки, якщо, звісно, батьки показують приклад такої поведінки, пояснюють її значення. Тоді діти швидко навчаються вітатися і прощатися, дякувати, тихо зачиняти за собою двері тощо. Те саме стосується і правил поводження на вулиці. Якщо мама чи тато з дитиною перебігають вулицю на червоне світло чи в недозволеному місці, “бо машин нема”, то вони не зможуть виробити у дитини звичку дотримуватися правил вуличного руху.

Похвала

Дитина має розуміти, чому поводитися треба саме так, і отримувати задоволення від усвідомлення того, що вчинила правильно. І це задоволення батьки мають збільшувати похвалою. Не шкодуйте похвал (але й не переборщіть з ними!) за правильні й гарні вчинки та поведінку. Адже діти залюбки повторюють дію, яка приводить їх до успіху, до задоволення.

 Відповідно, намагатимуться уникати дій, які призводять до неприємностей. Мама одного хлопчика побачила з вікна, як він з товаришем розмальовує крейдою стіну сусіднього будинку. Вона покликала сина додому, дала йому відерце з водою та ганчірку і змусила змити “мальовидло” зі стіни. Хлопчик назавжди засвоїв, що розмальовувати стіни і паркани не можна. Необхідно пробуджувати в дітях бажання показати себе з гарного боку, показати свої здібності.

Повторення і правила

Дорослі мають день у день терпляче повторювати з дитиною певну дію (як-от чистити зуби), не змінюючи встановлених раніше правил. Бажано, аби виконання дії та дотримування правил супроводжувалося якоюсь маленькою грою. Терпіння дорослих, ритмічність повсякденного життя та незмінність правил — запорука виховання добрих звичок, а забезпечить це все розпорядок дня, який ви можете скласти разом з дитиною.

 Бувають і прикрі сюрпризи, коли в підлітковому віці діти втрачають тверду звичку, яку засвоїли в дитинстві. Наприклад, у молодших класах дитина складала портфель увечері, чемно виконувала домашні завдання, чистила своє взуття тощо, а в старших класах перестала це робити. Психологи твердять, що це закономірно у такому віці – підлітки заперечують авторитети і усталені істини. Проте добрі звички повернуться після підліткового віку, якщо дитина змалечку засвоїла, що існують певні правила, яких необхідно дотримуватися. Бо якщо підліток знає, що правила можна порушувати, бо йому це дозволяли батьки, він може все зруйнувати, аби лише не підкоритися правилам. І це буде вина батьків.

Запобігання поганим звичкам

Іноді батьки самі мимоволі створюють погані звички, замість того щоб їм запобігти. Наприклад, дитина плаче в крамниці, вимагаючи купити їй іграшку. Мама, щоб заспокоїти дитину (або щоб на них люди не зглядалися), купує. І коли мама й надалі піддаватиметься, у дитини створиться звичка досягати істериками того, що їй потрібно. Батьки не розуміють, що сила звички є величезною. Якщо дитина вже звикла, що батьки поступаються перед примхами, вона вимагатиме цього від усіх людей, навіть розуміючи, що це неправильно. Дитину-пестунчика зможе перевиховати лише життя, а життя — річ безжалісна і жорстока. Дитина страждатиме, і можливо, виправиться. І скільки ж страждань готують дітям батьки, коли не можуть протистояти їх примхам!

 Або такий приклад. Дитина пішла в школу. З перших днів треба створювати звичку не запізнюватись на уроки. А натомість вранці мама лагідно вмовляє дитину вставати; дитина ніжиться у ліжку ще хвилин 15, тому, щоб не запізнитися, мама допомагає їй вмиватися, зачісуватися і одягатися. Звісно, дитина не запізнилася і нічого не забула під маминим керівництвом. Але, можливо, ліпше б дитина таки запізнилася і отримала зауваження від учительки, і тоді б усвідомила, що мусить виконувати свої обов’язки, якщо не хоче неприємностей. Якщо батьки намагаються позбавити дитину навантажень, зусиль, праці, неприємностей, то з дитини виросте лінивий, слабкий, розманіжений егоїст.

 Отже, не надмірна опіка батьків, а їх розумний контроль допомагає дітям засвоїти гарні звички. Неправильно реагуючи на дії дітей, батьки самі руйнують добрі звички і створюють погані.

 І виправляти погані звички значно важче, ніж вчасно створювати добрі. Процес виправляння поганих звичок може перетворити життя батьків і дітей на пекло, коли батьки щохвилини повторюють “Прибери свої речі”, “Помий взуття”, “Зроби тихіше звук”. І пуття з цього нема: батьки дратуються, дитина злиться, стосунки псуються. Тому викорінення поганих звичок вимагає від батьків ще більшого терпіння, бо не можна перекладати тягар боротьби з нею і вину за неї на незміцнілу психіку дитини. Звичка встановлюється повільно, протягом довгого часу, і так само повільно і довго викорінюється, оскільки вже міцно закріпилась у нервовій системі дитини.

 “Добрі звички — це добре виховання”, — сказав колись давньогрецький філософ Платон. Напевно, усі погодяться з тим, що завдання батьків — виростити виховану людину, яка буде чинити правильно, незалежно від того, спостерігає хтось за нею чи ні. Тож батьки мають виробити у дитини добрі звички, які допоможуть їй адаптуватися у цьому світі, бути впевненою і щасливою.

Особливості навчання письма ліворуких дітей

   Ліворукість дитини — не патологія, а один з варіантів норми!

      У  ліворукої  дитини   є   свої  особливості   в   засвоєнні   навчального  матеріалу,   які необхідно знати дорослим для того, щоб допомогти їй досягти успіху. Серед ліворуких людей достатньо талантів і геніїв. 

При навчанні ліворукої дитини варто пам’ятати деякі особливості, зокрема:

Ø     Дитина повинна вчитися писати прямо, не загороджуючи собі лінію рядка.

Ø     Не можна вимагати від ліворукої дитини безвідривного письма.

Ø     При письмі і малюванні ліворукої дитини світло повинно падати справа.

Ø     При виконанні  завдань по письму необхідно визначити разом з дитиною траєкторію руху руки. Це допоможе дитині визначити, де починати написання елементу букви, куди вести  і де закінчити. Цю інструкцію дитина повинна ще самостійно повторити і тільки потім приступити до письма.

Ø     Корисно зробити для дитини картки із елементами написання кожної букви та із самими буквами. Це дозволить перетворити навчання письму на захоплюючу гру.

Ø     Важливо пам'ятати, що ліворукі діти переживають адаптацію до школи набагато важче, ніж їх праворукі однолітки. Вони бояться кепкувань однокласників, та ще більше — негативної оцінки дорослими їх діяльності.

Ø     Батьки повинні терпляче відноситися до брудних зошитів, помилок і карлючок своєї дитини, пам'ятаючи про те, що письмо дається їй набагато важче, ніж іншим дітям.

Ліворукій дитині треба пропонувати більше завдань на розвиток рухової активності руки, для розвитку групи дрібних м'язів. Дуже хороша вправа — вирізування букв великого формату із газет. Дитина швидше запам'ятовує букви, бачить їх у дзеркальному зображенні, запам'ятовує їх контури. Ще одна вправа — ліплення букв і цифр. Це також допомагає дитині швидше засвоїти техніку письма.                            

Пам'ятка для батьків, у яких діти лівші

Шановні тати і мами!

Ваша дитина потребує уваги, підтримки і терпіння. Це і є головна умова її перемоги в учбовій діяльності, пам'ятайте про це!  

Ø    Ніколи не виявляйте негативного ставлення до того, що ваша дитина лівша.

Ø    Не демонструйте ліворукість своєї дитини з негативної позиції стороннім і незнайомим людям.

Ø    Не драматизуйте шкільні невдачі своєї дитини, пов'язані з тим, що вона — лівша.

Ø    Долайте шкільні невдачі за допомогою додаткових, цікавих занять, які допоможуть дитині справитися із учбовими проблемами.

Ø    Відкрийте для своєї дитини світ ліплення і малювання, в'язання і плетіння макраме. Писати лівою рукою непросто — тому допоможіть дитині уникати перевантаження і перевтоми.

Ø    Не гарячіться, якщо дитина зробила щось не так, краще підтримайте її і відзначте успіхи.

Ø    Демонструйте позитивні досягнення ліворуких людей.

Ø    Не намагайтеся щось робити за дитину в такому разі  ви лише посилюєте її проблеми.

Ø    Закріплюйте досягнуті дитиною уміння, постійно їх тренуючи.

                            

Роль батьків дитини в успішній адаптації до навчання в школі

Роль батьків в психологічній підготовці

 дитини до школи

З дитячого садка йдуть до школи шестирічні діти. Для  одних це можливість потрапити у нове цікаве оточення. Для інших – навпаки, випадіння з комфортних стосунків. Для третіх – здійснення заповітного бажання не спати вдень. Усіх шестирічок, навіть найбільш підготовлених, у школі очікує безліч труднощів. Вступ дитини до школи завершує її дошкільне дитинство, змінює соціальну ситуацію її розвитку. Однак для того, щоб початок шкільного навчання став початком нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співпраці з дорослим і ровесниками. Неготовність дитини до шкільного навчання зазвичай виявляється із запізненням і через невстигання, шкільні неврози, підвищений рівень неспокою. Іноді ці негативні явища пом’якшуються  до кінця другого року навчання, але часто зберігаються і надовго закріплюються.

Щоб дитина добре вчилася, до моменту вступу до школи у неї повинні бути  досить добре розвинені ті системи й функції організму, які з початком навчання зазнають підвищених навантажень. Насамперед, це стосується нервової системи. Дитина повинна вміти стримувати свою рухову активність, адже їй буде важко висидіти шкільний урок,  уважно сприймаючи те, що говорить учитель, опанувати читання та письмо.

 Щоб дитина успішно опанувала письмо, малювання, необхідно розвивати дрібні м’язи рук і формувати моторні (рухові) навички.

Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання у школі є  розвинене мовлення, уміння чітко висловлювати свою думку і правильно вимовляти звуки. Без цього малюк не зможе навчитися грамотно писати. Більшість дітей, які вступають до першого класу, функціонально готові до виконання шкільних вимог, без проблем можуть упоратися з навчанням. Однак, як свідчать багаторічні спостереження учителів, психологів, серед першокласників є й такі діти,  у яких виникають певні  труднощі в навчанні, хоча розумово вони розвинені нормально. Одні погано встигають, інші виконують шкільні вимоги, отримують гарні й навіть відмінні оцінки, але досягають цього ціною великих зусиль. А це дуже швидко призводить до перевантаження й погіршення стану здоров’я  дитини: з’являються роздратованість, плаксивість, порушення сну тощо.

   Такі діти не готові до навчання, через те що в них затримується розвиток необхідних для шкільного навчання психічних функцій. Найчастіше така затримка пов’язана з несприятливим перебігом внутрішньоутробного розвитку та пологів, частими захворюваннями на першому році життя, особливо на дизентерію чи диспепсію, що  супроводжувалися порушенням нормального засвоєння мінеральних солей та білків основних пластичних матеріалів, необхідних для побудови кісткових та мозкових тканин. Усе це викликає затримку розвитку нервової та м’язової  систем.

 Щоправда,  у процесі навчання ці функції вдосконалюються й дитина поступово наздоганяє у розвитку своїх ровесників. Тому ще до її вступу до школи можна й потрібно за допомогою спеціальних вправ прискорити розвиток необхідних функцій.

  Особливу увагу в підготовці до школи необхідно приділяти тим малюкам, які не  відвідують дитячий садок. Щоденні заняття варто починати, як тільки дитині виповниться 5 років. Нехай  вона систематично малює: розфарбовує, перемальовує, малює з натури – не стримуйте її фантазію, але стежте, щоб вона правильно тримала олівець, фломастер, пензлик. Дуже корисно ліпити з пластиліну, вирізати з паперу, тканини чи картону різні фігури ( ножиці повинні бути досить гострими, але із закругленими кінцями). Якщо є конструктор із дрібними деталями, збирайте його разом з дитиною. Вчіть малюка пришивати ґудзики, в’язати  гачком, вишивати, але тільки під  вашим наглядом! Все це стимулює розвиток дрібних м’язів руки.

 Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда.

Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок. Для  того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитанні книжки , пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками.

   Починаючи з січня місяця, один-два рази на тиждень проводьте спеціальні заняття, які готують руку до письма. Можна навчати дошкільнят деяких елементів письма за допомогою спеціального посібника. Сімнадцять елементів, що входять до нього, відтворюються у зменшеному вигляді. Замінити цей посібник можна звичайним зошитом у лінійку.

 Ці вправи навчають тих прийомів та рухів пальців і кісті, за допомогою яких виконуються різні прописи. Крім того, ці заняття сприяють вихованню посидючості, уваги, зосередженості, звички навчатися регулярно і зберігати при цьому відносну непорушність – словом, усього того, чого вимагають у школі.

 На початку кожного заняття потрібно показати дитині на маленькій дошці чи аркуші паперу, як повинні рухатися пальці і кисть при виконанні наступного елементу. Потім відпрацювати цей рух у повітрі разом з дитиною. Після цього можна запропонувати відтворити опрацьований рух, обвівши по пунктирній лінії зразок елементу. Далі доречно провести фізкультхвилинку: нехай дитина кілька разів стисне пальці в кулачок і енергійно розтисне їх.

 Тепер  вона повинна самостійно відтворити заданий елемент письма на аркуші паперу.

 Пам’ятайте : 5-6 річна дитина не може без перерви писати довше, ніж 3 хв. Через кожні 2-3 хв. роботи – за цей час вона встигає написати 1-2 рядки – робіть перерву, щоб розслабити руки, дати їм відпочити. Разом із дитиною обговоріть її роботу, за красиве, правильне написання елемента похваліть, але зверніть увагу і на помилки. Потім запропонуйте написати ще 1-2 рядки. Коли дитина працює, слідкуйте, щоб вона на поспішала, акуратно виводила лінії.

ГОТУЄМОСЯ В ПЕРШОКЛАСНИКИ

(консультація для батьків)

Готовність дитини до школи не є прос­тим показником, тоб­то таким, коли можна сказати — вона є або її немає. Готовність до школи вбирає в себе усі ті ре­зультати, до яких ви прагнули рік за роком усі 6—7 років, і день у день, виховуючи сина чи доню, створю­вали умови для їх всебічного розвитку.

Спеціалісти-психологи на перше місце ставлять моти­ваційну готовність до навчання. Тобто, коли дитина має правильне уявлення про школу і її вимоги: «Мені вже 7 років, я хочу йти до школи, щоб вивчитись добре пра­цювати, стати лікарем, модельєром, конструктором», — говорить дитина.

Іноді в дітей не зовсім правильна мотивація: « У школі краще, ніж у садочку, — каже дитина, — там не треба спати». «У школі є перерва, можна виходити в коридор і бігати». Діти з таким уявленням про школу зустрінуть­ся з непередбачуваними труднощами і вже за кілька днів, якщо вдома і в школі не надати їм відповідної до­помоги і підтримки, скажуть, що вони до школи не хо­чуть. А є й такі, котрі наче й знають про вимоги до шко­ляра і водночас бояться, непокояться: «У школі дуже важко, я не знаю, чи хочу йти до школи, якось страш­но...». Так! Діти теж потребують поради психолога.

  Але ж і знання не в усіх майбутніх першокласників однакові.

Звичайно, за рів­нем знань діти різ­няться. Зрозуміло, чим більше дитина знає, тим впевненіше почувається в школі. Але іноді і в малих «вундеркіндів» вини­кають труднощі — діти не завжди вмі­ють чітко висловити свою думку, вчасно відреагувати на запи­тання, відстояти свою позицію. Цьому ще доведеться вчитись і вчитись... тому не варто розділяти дітей на «розумних» і «не дуже», влаштовуючи екзамен дошкільнятам. Інша річ, коли вчителі й спеціалісти хочуть краще познайомитись, поспілкуватись з майбутніми учнями. Цього не варто боятися.

Отже, виходить, що деякі майбутні проблеми, з якими зіткнулися сьогоднішні дошкільнята восени, можна прогнозувати?

Так! Це можна передбачити. Наприклад, тип темпера­менту дитини безпосередньо пов'язаний з тим, яким уч­нем вона стане. У жвавих, життєрадісних, рухливих сангвініків часто проблеми з тим, що вони непосидючі. Від уповільнених флегматиків не можна вимагати швид­кого залучення до процесу роботи.                 Меланхоліки — швидко втомлюються, а холерики — непослухи і забіяки. Це загалом. А якщо брати конкретну дитину — тут низка проблем, з приводу яких варто порадитись. Тому батькам важливо знати темперамент своєї дитини хоча б і для того, щоб знайти ключ до її поведінки, а іноді й пояснити вчителеві, чому дитина саме така.

  Нерідко батьки опиняються в такій ситуації, що дово­диться відстоювати особистість своєї дитини перед авторитарною позицією вчителя. На чиєму боці тоді пси­холог?

Психолог завжди на боці дитини. Дитина — не пога­на і не хороша, вона така, якою є. І ще. Не можна порівнювати дітей з іншими дітьми. Слід порівнювати дитину з нею ж, але днем, місяцем, роком раніше. Як вона змінилась, чого досягла? А любов батьківська — це душевна, а не розумова категорія. Вона повинна зігрівати й захищати дитя усе життя, давати силу, підтримувати у важку хвилину...

  Звичайно, не лише радість, а й почуття великої гордості охоплює ваших донечку чи сина, коли ви разом ку­пуєте і приносите додому шкільні речі. Дитина хоче поділитися своєю радістю з бабусею, діду сем, з дітьми у дворі чи в сад­ку. Таке емоційне піднесення треба підкріпити уважним ознайомленням з кожною річчю,   дослідити   з   май­бутнім учнем її призначен­ня, де вона зберігатиметься вдома, в ті дні, коли її не треба нести до школи (на столі, у шухляді), і як розміс­титься у ранці, в портфелі? Як чистити і прасувати шкільну форму? Як вішати на плічки у шафу?

Спеціально потренеруйтеся з дитиною у складанні речей до ранця. Це може бути вашим щоденним заняттям протягом тижня — перед вечірньою казкою. Щоб уникнути одноманітності, заняття може проводитися як гра «Збери до школи ра­нець».

Гра «Збери до школи ранець»

Перед грою ще раз розглянути з дитиною ранець: який він привабливий за формою, кольором, зручний за розміром, конструкцією. З любов'ю зроблений, щоб ним було приємно користуватися, ходити до школи. Повправлятись у застібанні та розстібанні блискавок, липучок, замочків, розглянути всі відділення, поговори­ти про їх призначення. Чим краще учень доглядає свій ранець, тим довше ця річ служитиме.

Переходимо до гри. На столі лежить ранець і кілька предметів: пенал, олівці, ручка, зошити, папка, торбинка для сніданку. Дитина має швидко й охайно зібрати речі до ранцю. Гра закінчується, коли всі речі складено й ранець закритий. Другого дня гру повторити, використовуючи годин­ник — визначати, скільки часу потрібно для того, що маленький абітурієнт правильно та охайно склав реч^: до ранця. Ви зробили все, що могли, що підготувати малюка до важливого етапу його житті — до першого класу. І все ж таки ви неспокійні — як же вон все буде? І ваша дитина теж нер­вує, переживає.

Щоб перевірити і заспо­коїтися, потрібно перевірити/ що знає ваша дитина про школу, про те, як треба по* водитися в нових умовах.

Простий тест для завтрашнього школяра

Поставте   вашому    школяреві такі запитання

1. Як учні звертаються до вчительки?

2. Якщо ти хочеш про щось запитати вчительку, як  треба привернути до себе увагу?

3. Що кажуть, коли під час уроку конче треба вийти в туалет?

4. Що таке урок?

5. Як вчителька і учні дізнаються, що вже час починати урок?

6. Що таке перерва?

7.   Для чого потрібна перерва?

   8.   Як у класі називаються столи, за якими учні сидять
під час уроку?

9.   На чому вчитель пише, коли пояснює завдання?

10. Що таке оцінка?

11. Які оцінки вважаються добрими, а які поганими?

12. У класі навчаються однолітки чи діти різного віку?

13. Що таке канікули?

 14. Що ти робитимеш, коли закінчаться всі уроки, а
мама по тебе ще не встигла прийти?

Поради батькам

Ø     Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково  говоритиме так, як ви.

Ø     Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не  забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

Ø     Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.

Ø     Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

Ø     У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

Ø     Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не  підштовхуйте.

Ø     Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

Ø     Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів  руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за  розміром деталі, зображення тощо.

Ø     Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини.

Ø     Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з  яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не  механічного запам’ятовування .

Ø     Працюйте  з дитиною  над розвитком її пам’яті , уваги, мислення. Для цього  сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

Ø     Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково  дотримуйтеся його виконання всіма членами родини.

Ø     Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

Ø     Необхідною умовою емоційно – вольового розвитку дитини є спільність вимог до  неї з боку всіх членів родини.

Ø     Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

Як оцінити батьками шкільні успіхи

своїх дітей

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «страхи», «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомогти розібратися у складній задачі, а може... Пам'ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні - все одно що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.

 Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає  «зубрилкою» й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

 Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?.. вони вас засмучують...та й годі.

 Правило 4 : не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

 Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один - той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і працюйте тільки над ним.

 Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найбільш важливих для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

 Правило 7: - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

 Правило 8 - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусідського Івана.

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

 Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

 Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

 Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати - необхідний компонент уміння вчитися, головний засіб подолання труднощів у навчанні.

Поради шкільного психолога щодо сприяння успішній адаптації дитини до навчання

 -     Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.

-         Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.

-         Дозвольте дитині мати особисте життя.

-         Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.

-         Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.

-         Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.

-         Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєтесь. Спочатку відпочиньте.

Секрети батькам для успішної адаптації дитини до навчання

Ø     Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

Ø     Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

Ø     Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

Ø     Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів : «Я маю надію, що ти порадуєш мене сьогодні гарними успіхами, поведінкою!», «Я з нетерпінням чекатиму твого повернення зі школи» тощо. У дитини попереду важка праця.

Ø     Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

Ø     Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.

Ø     Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.

Ø     Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.

Ø     Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.

Ø     Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.

Ø     Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то...».

Ø     Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.

Ø     У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

Ø     Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.

Ø    Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.

Ø     Учіть дитину:

•цінувати дружбу, поважати суспільну думку;  

•правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;

• порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

Ø    Виховуйте:

• витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.

• Чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини, колективу       тощо.

Ø     Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

Ø     Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

Ø    Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

Ø    Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»

Ø     Намагайтеся, щоб дитина була прив'язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!»

Ø     Ваша дитина принесла бали на семестр. Знайдіть за що її похвалити.

Ø     Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».

Ø     Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним»..

Ø     Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.

Ø     Коли дитина виходить з будинку, обов'язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний».

Ø     Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася.

Якою ви повинні відпускати дитину до школи

Учень повинен приходити до школи чистим: із чистими руками, шиєю, обличчям. Нігті на руках повинні бути коротко обрізані, волосся охайно розчесане.

Учень повинен одягатися в чисту, охайну учнівську форму. Взуття повинно бути начищеним, чистим.

Що повинно бути у портфелі:  

Учень повинен мати при собі чисту носову хусточку.
       У портфелі мають бути акуратно складені речі, потрібні для занять на цей день. Книжки слід обгорнути. На обгортці має бути напис: предмет, прізвище учня, клас та номер школи.  Щоб зошити мали охайний вигляд, потрібно класти їх у папку.  Олівці, ручки покладіть у пенал.
      Стежте за, тим, щоб звечора все було готове до навчального дня і в портфелі не було нічого зайвого.

Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника

1-го вересня

1.     Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.

2.     Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з подушкою.

3.     Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку, або незвичайний олівець.

4.     Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся!

5.     Відкладіть усі справи. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.

6.     Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.

7.     Повертаючись з дитиною зі школи, розпитайте, що їй сподобалось, похваліть її.

8.     Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.

9.     Не забудьте сказати дитині, як сильно Ви її любите.

10.  Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.

Материнські заповіді

Ø     Люби своє дитя. Розпестити дитя можна і в бідності. Проте ласкавою строгістю можна зростити справжню людину і в багатстві.

Ø     Виховуй подяку: якщо немає відповідної любові на твою самовідданість, вважай, що діти лише споживають твою любов. Нехай буде добре не тільки дітям, але й тобі.

Ø     Тобі не буде щастя без щастя твоїх дітей, але їх теж хай тривожать твої біди.

Ø     Будь другом дітям, але не приятелькою. Будь поруч з ними, але вище. Будь доброю, але не добренькою.

Ø     Вчи дітей думати не про речі, а про справи: трирічна дочка нехай допомагає матері, трирічний син нехай захищає її. Ніхто не повинен сидіти без діла, коли працює мати.

Ø     Мати, пам'ятай: найкраще - дітям. Діти, пам'ятайте: найкраще - матері.

Ø     Мати, пам'ятай про себе: забудеш - погано стане дітям.

Ø     Пам'ятай: все починається з тебе, все підкоряється тобі.